Знаєте, коли Україна увійшла до мого життя емоційно? У 2014-му році зі Студентською та Майдану. Увійшла феноменом, який для мене як Єврея - повною відсутністю навіть мінімальної юдофобії, на побутовому рівні. Я особливо чутливий до цих симптомів, відчувши їх у 1955 році з боку виродків російських кацапських окупантів у Молдові. І з тих очікування такого роду від кацапів різного виду, у тому числі і до них, що долучилися різного розливу, тільки підтверджувалося. Надалі приєдналася європейська та американська юдофобія, латентна звичайно! І тут позитивний шок із початком Майдану. Повне її, навіть побутової юдофобії відсутність, що підтвердилося в особистому спілкуванні з багатьма українцями. А інтуїція на латентну юдофобію в людині маю звірину. Практично всі росіяни та обрусілі з цією латентною рисою виявилися хоч раз. І тут це Феномен! І з того часу для мене біль Україні – мій біль! Вчорашній обстріл звучить у моїх вухах та заплющуючи очі боюся відкрити щоб не побачити тіла на асфальті навколо себе. Ви зараз воюєте за весь Світ! Чи слугує він ваших жертв, не розуміючи як він повинен Вам вдячний! Молюся за Вас і чекаю раптом почути - Українська армія на своїх кордонах і ми оплакуємо наших мертвих і Ви відроджуватимете Україну краще за колишню!